Володимир Біляїв

Володи́мир Іва́нович Біля́їв (*25 червня 1925, селище Шахти №12 Грузько-Ломівської сільради, Макіївського району Донецької області, нині Моспине у складі Донецька — †12 лютого 2006, м.Норт Палм, шт.Флорида,США) — український письменник і журналіст, громадсько-політичний та культурний діяч, член-кор. УВАН в США (1984). Член Національної спілки письменників України 1995. Спікер Національної Ради Державного Центру УНР (1980—1984 рр.), керівник української редакції радіостанції «Голос Америки» (до 1998 р.). Біографічні відомості Народився на Донеччині, 25 червня 1925 року під містечком Моспине. Вчився там у школі № 152, пізніше — у середній школі № 25 м. Донецька (зараз Ленінський район). У жорстокі часи Другої світової війни доля закинула Володимира Івановича спочатку до Німеччини (його, хлопцем, вивезли туди на роботу німецькі окупанти), пізніше непереборне бажання побачити світ привело майбутнього поета до Австралії і Сполучених Штатів Америки. Там він працював на різних роботах, здобув вищу освіту, досконало опанував англійську мову. П'ятнадцять років (до 1999 р.) керував українським відділом радіостанції «Voice of Amerіca» («Голос Америки»), інформуючи слухачів в Україні про події в Сполучених Штатах, у світі та розповідаючи про життя українці на заході й про їхні досягнення у різноманітних галузях життя. Володимир Біляїв — поет Відомим як поет Біляїв став з початку сімдесятих років, коли вийшла перша збірка його поезій «Поліття». А вже з виданням другої книжки «По той бік щастя» (1979) українська літературна громадськість Америки вшанувала талант поета званням лауреата Української Могилянської Академії Наук. Його творчість знайшла позитивну оцінку у таких літературних критиків діаспори, як Г. Костюк, М. Степаненко, Н. Пазуняк. А відзначення поета високим званням лауреата УМАН остаточно утвердило за ним ім'я шанованого майстра поетичного слова. Що є провідним у творчості письменника? Спочатку звернемося до естетичного кредо поета, висловленого ним ще у шістдесяті роки, але яке він сповідує у своїй творчості й досі. Тоді він писав: «В добу індустрії, комерціалізації і надзвичайного розвитку науки поезія в житті переважаючої кількості моїх сучасників є чимось несуттєвим. На мою думку, скільки б добра і користі не приносили три основні компоненти нашої доби — поезія назавжди залишиться непідкупним літописом духовного стану людства в цілому і кожного народу зокрема». Поет, продовжуючи естетичні настанови класиків української літератури, вбачає в поетичному слові порадника, виразника народних сподівань та прагнень. Літературознавець Григорій Костюк назвав творчість Біляїва «поезією, проникнутою ідеєю». І це справді так. В час, коли він став входити в літературне життя, багато поетів у своїх експериментах часто відривалися від реальності, нада-ючи художньому слову роль «поезії для поетів», тобто для обраних. В.Біляїв пішов своїм шляхом, поставивши за мету творити «літопис духовного стану народу». Додамо: українського народу, який піднявся у ХХ ст. виборювати свободу і незалежність. Така спрямованість художнього слова є властивою майже для всіх українських письменників західної діаспори: вони не хилились перед можновладцями, не творили угодницьку, брехливу літературу, що облудною павутиною обплітала народну свідомість в Україні протягом десятків років. Серед здобутків цих письменників живе і поетичне слово Володимира Івановича. Збірка вибраних творів В. І. Біляєва «Осіння обнова» видана 2001 р. на батьківщині письменника, у Донецьку у видавництві «Східний видавничий дім» та Український культурологічний центр. Вона містить у собі кращі, на думку автора, твори минулих літ, а також ті, що написані в останні роки. Згодом у цих же видавничих фундаціях побачили світ його книги «На неокраянім крилі» (2003), «Доля і шлях» (2005). Вірші «Матері», «Мати», «Моїй матері», «Батьків гай», «Де рідний дім, де слід його?», «Донецька ніч» та ін. засвідчують палку любов письменника до найсвятішого на землі — до своїх батьків, до рідного краю, Батьківщини. А такі твори, як «Біля нагробка Євгена Маланюка», «На могилі Симона Петлюри», «На смерть Галини Журби» та «Івану Багряному» свідчать про високу повагу автора до видатних постатей нашого народу, до здобутків українського національного духу. 12 лютого 2006 року Володимир Іванович помер і похований у штаті Флорида (США). ----------------- Наявні у бібліотеці твори: На неокраянім крилі (Штрихи до літературних портретів західної діаспори);