Анатолій Давидов

Анато́лій Іва́нович Дави́дов — український письменник. Член Спілки письмеників України від 1976. Заслужений працівник культури УРСР (1988). Народився 8 лютого 1938 в с. Бочечки (за іншими даними — Бочки) (тепер Конотопського району Сумської області) в сім'ї вчителів. Закінчив 1960 факультет природознавства Ніжинського педінституту. Працював учителем біології. Деякий час був на комсомольській, від 1969 — на партійній роботі. Завідував відділом природознавства у журналі «Знання та праця», 1975—1984 був головним редактором журналу «Барвінок», від 1984 — директором видавництва «Молодь». Друкується від 1961. Створив для дітей та юнацтва багато книг. Серед них і науково-художні, де розповідається про життя природи. Перша книжечка «Ширшає виднокруг» вийшла 1967, далі — «Сонячні вершники» (1969), «Експедиція "Суничка"» (1971), «Катамаран» (1974), «Голубий патруль» (1974), «Без креслень і кельми» (1975), «Знай, люби, бережи» (1979), «Скарб» (1980), «Сонечко спить у дзвониках» (1986), «Озивайко» (1987), «Не так вже й тісно на Землі» (1987), «Пригоди Озивайка», «Цілющий камінь», «Про Озивайка, лісовий люд та їхні незвичайні пригоди» та ін. Збірка повістей та оповідань «Не так вже й тісно на землі» дістала високу відзнаку — премію Лесі Українки. Окремі твори перекладено російською, білоруською, казахською, узбецькою, молдавською, німецькою, чеською, словацькою та ін. мовами. Твори Давидова приваблюють глибоким знанням природи, любов'ю до неї, а також розумінням внутрішнього світу дітей. Письменник прагне прищепити їм бажання вивчати світ рослин і тварин, берегти його. Він пише й про людські стосунки, про дитячі справи, пригоди, вчить шанувати сучасне й минуле. Цікаве оповідання «Вдячність» із циклу «Таємниці старого дуба». Дуб, наче жива істота, спостерігає все, що діється навкруги, пригадує своє довге життя, піклується про жолуді, які продовжують його рід. Але у дубі — дупло, й пишатися серед дерев йому вже недовго... Та ось приїхали до лісу люди — вчитель з учнями, полікували стовбур, замазали дупло, обгородили. І тут дуб із вдячністю впізнає у старому вчителеві юнака, якого він порятував у роки війни від ворога. Оповідання це близьке до казки, які теж пише Давидов. Краща з них — про Озивайка, лісового хлопчика, який доглядає ліс, дружить з тими, хто любить природу. ---------------------- Наявні у бібліотеці твори: Рятували конотоп; Цілющий камінь; Озивайко; Пригоди Озивайка; Знай, люби, бережи - файл книги тут