Любов до літератури народжується з читанням у дитинстві першої казки. Пам"ятаю себе... Як я зачитувався Гауфом, Ліндгрен, Зощенком та й українськими народними казками. Поступово почав читати більш серйозну прозу, і прийшло розуміння того, що книга - це справжній лакмусовий папірець, котрий відкриває очі на буденне.
Хочу сказати, що захопившись читанням книг одного разу, важко відірватись потім. Це як наркотик (у хорошому розумінні, якщо хочете, притягальна сила).
Так от, людина читаючи прозу (саме про неї й мова) в хронологічному порядку, ніби проживає якийсь відтинок часу